Лисенко Сергій Миколайович (1960 р.н.)

Народився 1960 р. у родині службовців. У 1967-1977 рр. навчався у середній школі № 2 міста Боярка Київської області. У 1977-1982 рр. навчався на фізико-математичному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім О. М. Горького і захистив дипломну роботу з історії фізики. У 1981 р. вийшла перша науково-популярна стаття з історії Боярки у газеті “Шлях до комунізму”.      У 1982-1984 рр. був слухачем Народного університету Українського товариства охорони пам’яток у Києві. У 1987 р. вступив на історичний факультет Київського державного педагогічного інституту ім О. М. Горького, який успішно закінчив у червні 1990 р. У 1992 р. здав кандидатський мінімум при Київському державному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. З 1995 р. член Українського геральдичного товариства. У 1995-1998 рр. навчався в аспірантурі при кафедрі історії України Українському державному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. У 1996 р. став членом Російського генеалогічного товариства та Польського історичного товариства в Санкт-Петербурзі. З 1997 р. член Історико-родовідного товариства в Москві. У 1997-2000 рр. відвідував науковий семінар з історії у професор Наталі Яковенко. У вересні представляв УГТ на міжнародній генеалогічній школі Словацького геральдично-генеалогічного товариства у місті Мартіні. У 1998 р. став членом Всеросійського геральдичного товариства у Москві. У грудні 1999 р. представляв УГТ на І Міжнародному генеалогічному колоквіумі Міжнародної генеалогічної академії, що проходив у Москві. З 2000 р. член Товариства охорони старожитностей Київщини. Ініціював створення і майже повністю фінансував вихід першого генеалогічного видання УГТ восени 2000 р. – “Генеалогічні записки УГТ”, випуск 1. Від жовтня 2000 р. заступник голови і член ради Українського геральдичного товариства. У лютому 2001 р. вийшла в світ перша наукова монографія. З 2002 р. член Польського геральдичного товариства у Варшаві, а з березня 2003 р. член Сілезького генеалогічного товариства у Вроцлаві. Ініціатор і співзасновник у 2004 р. Наукового товариства імені братів Вацлава і Едварда Руліковських. Трудову діяльність розпочав у 16 років, робітником на Боярському хлібозаводі. За цей час працював груповодом, екскурсоводом, гідом-перекладачем, учителем і викладачем.
Початки наукових інтересів формувались ще в юні роки, коли шляхетська геральдика і генеалогія були не в повазі у радянському суспільстві. У липні 1995 р. розпочав велике і багатоетапне наукове дослідження присвячене роду Незабитовських (XV-XX ст.), яке за 10 років дозволило охопити науковими розвідками 8 країн світу та майже 30 установ з архівними фондами (архіви та бібліотеки). Починаючи з 1998 р. почало хвилювати питання родового і етнічного складу шляхти як теренів Правобережної України так і Галичини. Ці інтереси виразились у формуванні дослідницької програми “Кодифікація родового складу шляхти Правобережної України на поч. XIX ст.”, та заснуванням видавничої програми “Шляхта України”, першим результатом якої стала видана у 2002 р. у співавторстві книга – “Правобережна шляхта (кін. XVIII – перша поч. XIX ст.). Список шляхти Волинської, Київської та Подільської губерній, дворянські права якої перевірила Центральна ревізійна комісія”. Ця робота продовжується у напрямку фіксації максимального числа родин шляхти за російською документацією дворянських зібрань трьох правобережних губерній. Так, вдалось упорядкувати і видати лише у 2006 р. у співавторстві частину видання – “Легітимована Правобережна шляхта (кінець XVIII – середина XIX ст.)”, том ІІ “Список легітимованої шляхти Київської губернії”; томи ІІІ, IV, V “Список легітимованої шляхти Волинської губернії”. Окремо виділилось дослідження біографій старост 4-х головних староств Київського воєводства у XVI – XVIII ст.: білоцерківського, житомирського, овруцького і черкаського.
До дослідницьких інтересів входить і історія лицарської і шляхетської геральдики, більше теренів Центральної і Східної Європи. Великий інтерес до гербового роду Любичів, різновидів шляхетського герба Любич та місце підкови у європейській шляхетській геральдиці. Є інтерес до родів титулованих і вцілому шляхетської аристократії теренів Правобережної України у XVIII ст., а більше у XIX – на початку XX ст. Цікавить також гніздова околична шляхта місцевого походження, це родові клани такі як: Болсуновські з Болсунів, Виговські з Вигова, Пашинські з Пашин та інші. Серед конкретних родів цікавлюсь наступними: Броновицькі герба Косцєша, Булдеї, Вітвіцькі з Житомира, Войналовичі з околиць Коростишева, Гарліньські з Житомира, Гешвенти, Грушевські, Дідківські, Дороганєвські, Жолтановські, Еберлейни, Івашкевичі з Торчина, Клепацькі і Клепатські, Коцюбинські – шляхта і священики, Лемберги з Естляндії, Лисенки і Лисенки з Будаївки, Новосілки з Денишів, Островські, Похилевичі, Ружицькі, Руліковські герба Кораб, Семеновські герба Доленга, Сковронські з Торчина, Сохацькі, Сивенки з Будаївки, Сольські герба Порай, Шевченки-Грушівські, Шипшинські, Цедровські, Черняки-Самійленки, Ярошинські з Києва тощо.
Досліджуючи історію рідного міста Боярка Київської області, маю інтерес до біографічних досліджень відомих постатей, таких як: педагог, видавець і вчений-пасічник Олексій Андріяшев (1826-1907), письменник і драматург Яків Баш (1908-1986), художник Олександр Богомазов (1880-1930), історик Микола Василенко (1866-1935), артист Олексій Ватуля (1891-1955), вчений-пасічник Василь Ващенко (1850-1918), архітектори Микола Гордєнін (1860-1927), письменник і мовознавець Борис Грінченко (1863-1910), історики і громадський діяч Михайло Грушевський (1866-1934), історик і етнограф Олександр Грушевський (1877-1942), історик і публіцист Дмитро Дорошенко (1882-1951), співачка Марія Заньковецька (1854-1934), письменник Ілля Еренбург (1891-1967), композитор Яків Калішевський (1856-1923), родина професора Олександра Кістяківського (1833-1885) та його синів, письменник Олесандр Кониський (1836-1900), композитор Микола Лисенко (1842-1912), інженер Микола Максимович (1855-1928), громадський діяч і публіцист Федір Матушевський (1869-1919), вчений-фізик Олександр Надєждін (1858-1886), поет Семен Надсон (1862-1887), історик Микола Петров (1840-1921), художник Микола Пимоненко (1862-1912), історик Наталя Полонська-Василенко (1884-1937), історик-краєзнавець Лаврентія Похилевича (1816-1893), поет і перекладач Володимир Самійленко (1864-1925), архітектор Костянтин Сроковський, вчений-пасічник Всеволод Шимановський (1866-1934), письменник Шолом-Алейхем (1859-1916), родина купців Бушковичів, генерали Олександр Дохтуров і Аполлон Байков та багато інших визначних і незвичайних людей.
Як і раніше, важливим є продовження дослідження про рід Незабитовських, представників якого за 6 віків вдалось виявити натепер понад 1100 постатей, більшість з яких генеалогічно поєдні. Між іншим у цьому дослідженні актуальним все більше стає розшук в усьому світі і контакти з сучасними носіями прізвища, яке інколи вживається у деформованих формах, так наприклад одна з них – “Забитовський”.